«Ближній бій - це дивитися в очі смерті», - історія поліцейського-піхотинця Івана Савчука на позивний Тихий
Він перший зустрічає ворога, утримує позиції в окопах, веде ближні бої та виконує найважчі завдання на передньому краї. Так про свої завдання на фронті розповів піхотинець батальйону поліції особливого призначення (стрілецький) поліції Івано-Франківщини Іван Савчук.
«Піхота є піхота. Вони мають зайти на позицію і робити свою роботу», - коротко про свою місію на війні каже Тихий. Завдання піхотинця - дістатися туди, де максимально небезпечно, закопатися в землю і триматися.
«Якщо піхота стоїть - фронт тримається. Якщо піхота пішла вперед і зачистила бліндажі - ми перемогли на цій ділянці. Саме тому це найважча, але найголовніша робота на війні», - переконаний боєць.
До стрілецького підрозділу Іван Савчук працював дільничним офіцером поліції у відділенні № 1 міста Снятин. Каже, тоді захищав громадян у цивільному житті, а з початком війни рф проти України приєднався до стрілецького батальйону, щоб боронити країну. На передову поїхав на посаді стрільця піхотинця.
Іван каже, коли лише створювався батальйон поліції особливого призначення (стрілецький) ГУНП в Івано-Франківській області разом із побратимами, обговорювали позивні, враховували досвід кожного.
«Я обрав собі позивний Тихий, хоча товариші не зовсім погоджувалися. Казали, мені ти не зовсім тихий. Але мені цей позивний подобався і я його ніколи не змінював», - згадує поліцейський.
Служба в піхоті - це постійний рух з чіткими маршрутами з точки А в точку Б під пильним оком аеророзвідки. Дрони суттєво допомагають бійцям, з неба їм краще видно місцевість і не раз рятували від дронів-ждунів та засідок.
«Нас привозили на точку спішування, ми розвантажувалися та чекали погіршення погодних умов чи то дощу, вітру, туману, щоб дістатися до позиції. По радіостанції виходили на зв’язок зі старшим, який нас супроводжував. Якщо в небі було чисто - ми продовжували рух за маршрутом».
Прибувши на точку призначення, бійці або міняли побратимів, або окопувалися та створювали нові позиції з нуля, щоб нищити ворога на підступах. Весь цей час за діями піхотинців із неба спостерігали свої оператори БПЛА. Тихий розповідає, повітряний простір також контролюють і окупанти. Для них також кожен крок бійців помітний, а загроза від ворожих скидів та FPV-дронів залишається цілодобово.
«Нам по радіостанції передавали, що наближається ворог. Тоді кожен займав свою позицію і вів спостереження. Цю позицію Донеччині ми утримували 21 день. Нас було четверо. Змінювали один одного, коли двоє відпочивали, двоє несли службу. Утім, були випадки, коли доводилося тримати оборону всім разом. Обстрілювали нас із мінометів, атакували з FPV-дронів та скидів і щоразу по-різному», - згадує боєць.
Під час цієї ротації на позицію Тихого спробували зайти група окупантів.
«Ми почули голоси й четверо військовослужбовців рф вийшли на мій сектор. Спочатку я ліквідував одного, потім другого. Ще двох стали накривати наші підрозділи з мінометів та дронів. Проте росіяни встигли передати по радіозв’язку, що на перехресті працюють снайпери».
За словами Івана, ближній бій - це момент, коли ти розумієш або ти знищиш ворога, то він тебе. Це хвилини, коли дивишся смерті в очі.
Найважчим для Тихого став його другий вихід на позицію у складі шести піхотинців. Перші п’ять днів ворог крив їх із мінометів, дронів також скидали запали та повністю розбирали входи в бліндажі. В один із моментів прилетіло прямо в центр укриття.
«Мене присипало землею від пояса разом із руками та каскою, виднілися лише ноги. Побратимів завалило землею та мішками. Мені дивом вдалося вибратися. Я отримав контузію, у бліндажі було темно, позаяк виходи засипало. Раптом почув крики побратимів про допомогу. Спочатку допоміг Оскару і Капелану. Згодом ми разом відкопали ще двох побратимів, але, на жаль, обоє були «двохсотими»», - розповідає Тихий.
Залишатися на вщент зруйнованій позиції було небезпечно тому група прийняла рішення залишити її. Проте дорогою ворог продовжував крити їх із міномета. На наступний день бійці повернулися на розбиту позицію та евакуювали тіла загиблих товаришів - Койота і Вампіра.
Іван Савчук каже, стрілецький батальйон поліції бере безпосередню участь у бойових діях. Поліцейські працюють у взаємодії із ЗСУ та іншими зведеними батальйонами постійно на «нулі».
До повномасштабного вторгнення не раз брав участь в ротаціях на сході України, проте нині зовсім інша війна, - ділиться Іван Савчук.
«Мій досвід і бажання знищити ворога і захистити країну сильні як ніколи. А рішення служити в стрілецькому правильне, і про це зовсім не шкодую».
Департамент комунікації
Національної поліції України
